Історія виникнення Європейського союзу Початок інтеграційного процесу до спільного ринку в Європі можна вважати 1952 рік, з виникненням Європейського союзу вугілля та сталі. Союз було укладено строком на 50 років. Метою Союзу було вирішення питань безпеки та міжнародно-політичних проблем між Францією та Німеччиною.

• створення спільного ринку вугілля та сталі в Європі,
• створення умов на підтримку науково-дослідницької діяльності в цих галузях,
• досягнення уніфікації єдиних стандартів,
• вирішення питань соціальної охорони працівників вугільної та металургійної промисловостей.

У березні 1957 року виник Європейський економічний союз (EEC). У цьому ж році виникла ще одна організація - Європейський союз з питань атомної енергії (EAEC). Обидві організації почали діяти з січня 1958 року (з підписання Римських угод).
Засновниками всіх трьох союзів були наступні країни: Бельгія, Франція, Італія, Люксембург, Голандія та Німеччина.
У 1967 році з об'єднанням керівних органів трьох організацій виникла Європейська спільнота (ЕС). Основними органами нового об'єднання стали: Європейська Комісія, Рада Міністрів, Європейський Парламент, Європейський Суд, Європейський інвестиційний банк та Комітет з економічних та соціальних питань.
У 1973 році до Європейської спільноти вступили Великобританія, Данія та Ірландія, у 1981 - Греція, у 1986 - Іспанія та Португалія.
У 1968 році було прийнято Єдиний європейський акт, який відкорегував Римські угоди з метою прискорення вирішення внутрішніх питань спільноти та завершення утворення єдиного ринку.
У 1990 році було підписано т.зв. Шенгенську угоду з метою вільного пересування громадян країн ЄС. Мова йде про відмову від контролювання осіб при перетині державних кордонів громадянами країн - членів ЄС. Цією ж угодою запроводжувалася єдина візова політика та співпраця між прикордонною поліцією країн-членів ЄС, а також запроваджувалася автоматизована "Шенгенська інформаційна система", спрямована на забезпечення безпеки громадян при пересуванні по території ЄС.
У 1992 році було підписано Маастріхську угоду про Європейський Союз (EU), якою передбачалось поглиблення співпраці між країнами-членами ЄС, проведення єдиної закордонної та соціальної політики, подальша економічна інтеграція, введення спільної валюти та інше.
У 1995 році до складу ЄС було прийнято Фінляндію, Швецію та Австрію.
У 1997 році ЄС прийняла рішення про проведення переговорів стосовно вступу до ЄС таких країн, як: Чехія, Словенія, Угорщина, Польща, Естонія та Кіпр.
У 1999 році 11 країн-членів ЄС розпочали перехід до єдиної валюти - євро. У 2001 році до цих країн приєдналася Греція.
З початку 2002 року у Бельгії, Фінляндії, Франції, Ірландії, Італії, Люксембурзі, Німеччині, Голландії, Португалії, Австрії, Греції та Іспанії в готівковий оборот було введено євро, як спільний платіжний засіб ЄС.
У 2000 році ЄС прийняла рішення про проведення переговорів стосовно вступу до ЄС наступних країн: Болгарії, Литви, Латвії, Румунії, Словаччини та Мальти.
Сьогодні до складу ЄС входять 15 країн з населенням близько 373 мільони чоловік. З них 12 країн, членів Валютного Союзу, використовують едину валюту євро.
Загальний внутрішній валовий продукт (ВВП) країн ЄС складає 6 600 мільярдів ECU (станом на 1996 рік). Внутрішні валютні резерви ЄС складають частку в розмірі 349,8 мільярдів доларів США (1996 рік). Доля ВВП країн ЄС, в світовому масштабі, складає 20,9 %.